Ліна Костенко. "Страшні слова, коли вони мовчать"

13 Квітня 2020 р. 13165

На поетичному Олімпі України серед інших славних імен уже багато років і навіть десятиліть живе "нерозгадане чудо", "неймовірний птах", "казка казок", "голос народу", "пілігрім вічності", "і мудра, і дитя", котра нічим не осквернила душу - Ліна Костенко.

У вірші «Страшні слова, коли вони мовчать» поетеса напи­сала про те, як важко інколи знайти слова, які б не «були уже чиїмись». Так, і справді, багато що повторюється в цьому світі — краса і потворність, зрада і самопожертва, «асфальти й спориші», навіть слова втрачають свій первозданний смисл, запозичені нами один в одного. Але поезія є по-справжньому неповторним явищем духовного життя української нації. Торкаючись наших душ, вона пробуджує в них світлі й радісні почуття, робить їх благородні­шими, чистішими.Ліна Кос­тенко переконана: якщо ти справжній поет, то твоя «поезія — це завжди не­повторність, якийсь безсмертний дотик до душі». Ці слова, які є головною думкою поезії, стали афоризмом. Хай буде напружена праця душі, муки тво­рчості, щоб знайти оте єдине, неповторне слово, яке залишиться в пам’яті й у серцях людей.

Художні засоби: епітети (страшні слова, безсмертний дотик); метафори (слова мовчать, причаїлись); антитеза — (краса й по­творність, асфальти й спориші), оксиморон (слова мовчать).

“Хай буде легко. Дотиком пера” Літературний паспорт

Автор – Ліна Костенко

Тема: розповідь про прелюдію кохання, момент закоханості, народження почуттів, у які ще не зовсім віриться.

Ідея: дати відчути людині,що їй потрібне інколи не лише солодке, а й гірке, не лише світле, а й темне, щоб більше поцінувати те добре, світле, що є. Баба Ніна знає відповідь ...

Літературний рід: лірика

Жанр: етюд

Вид лірики: інтимна, пейзажна

Віршовий розмір: ямб.

Художні засоби

Епітети: спомин пресвітлий; білий світ, березова кора побілена; чорні дні; спогад предивний, пресвітлий;

Метафори: осінь похлинулась димом; хай не розбудить смутку телефон; печаль не зрушиться листами; сон торкнувся пам’яті вустами; сніг іти поривався;

Інверсія: спогадом предивним; не розбудить смутку телефон.

Вірш Ліни Костенко «Хай буде легко…» — філософський етюд про пам’ять, про почуття, про відчуття життя, у якому переміша­лися чорне й біле, добро й зло. Людині потрібне інколи не лише солодке, а й гірке, не лише світле, а й темне, щоб більше поці­нувати те добре, світле, що є. У вірші на вік героїні, що багато пережила у житті, натякають такі рядки: Сьогодні сніг іти вже поривавсь. Сьогодні осінь похлинулась димом. У поезії описано почуття, у які не вірить навіть сама лірична героїня: Хай буде легко. Це був тільки сон,що ледь торкнувся пам’яті вустами.