вживання форм теперішнього і майбутнього часу замість минулого

Трапляються в розмовному й художньому стилі тексти, у яких форма одного часу вживаються в значенні іншого.

Дієслова в теперішньому часі й у простій формі майбутнього часу доконаного виду можуть вживатися замість дієслів минулого часу: Іду я вчора вулицею і раптом зустрічаю шкільного товариша, якого не бачив років десять. Таке вживання властиве розмовному мовленню.

Теперішній час за такого вживання служить засобом "унаочнення", наближення описуваних подій до адресата (вживається здебільшого в усному мовленні та в художній літературі).

Форма теперішнього часу може вживатися для позначеннядії, що відбувалася в минулому:

а) в емоційних розповідях про несподівані випадки, про насичені пригодами події: Пішов я з рушницею в ліс,може, думаю, де зайця підніму. Вийшов на личакову поляну — зирк! — а передо мною, ну, не далі як до комори,стоять дві [кози] й дивляться на мене... Не витримав: приложився — б-бах! Одна на місці! А друга втекла! Ябіжу до неї і світу під собою не бачу! Прибіг, здіймаю череска, путаю ноги! А руки тремтять, а ноги тремтять! (Остап Вишня);

б) в розповідях про нерегулярно повторювані дії (зі вставним словом було): Було, роблю що, чи гуляю, чи Богу молюся, усе думаю про його (Т. Шевченко);

в) в описах природи для створення ефекту присутності: Ліс чимдалі густішає. Праворуч і ліворуч великі дерева — дуби й берези, а де-не-де трусить листом боязка осика (1. Сенченко);

г) в описах історичних подій (історичний час): Наприкінці березня 1917 року в Києві заявляє про себе нова україн­ська державотворча сила. За ініціативою відомого українського громадського діяча адвоката Миколи Міхновського збирається військовий з'їзд (Р. Іванченко).

Якщо форму майбутнього часу доконаного виду вжито поряд із формами минулого й теперішнього часів, то ця форма вказує на дію, шо відбулася в минулому: Дощі випадали що­денно. Вискочить сонце на мить на блакитну поляну, щоб обсушитись, гляне на себе в калюжу — / знов лізуть на нього важкі розтріпані хмари (М. Коцюбинський). У цьому уривку, де йдеться про минуле, дієслово випадали вжито в минулому часі, вискочить і гляне — в майбутньому, лізуть — у теперішньому.

Іноді на минулий час вказує вжите в реченні вставне слово було: Було, вийду, сяду на призьбі, прислухаюся, придивляюся (Марко Вовчок).Зрідка, щоб підкреслити неминучість якоїсь дії, минулий час вживають у значенні теперішнього або майбутнього. На­приклад, Лісовик у «Лісовій пісні» Лесі Українки, застерігаю­чи Мавку від підступності людських стежок, каже: «Обминай їх, доню: раз тільки ступиш, і пропала воля!». Форму дієслова пропала тут вжито в значенні пропаде.

Майбутній час може передавати несподівану, раптову дію, що вже відбулася: Раптом щось як закричить!

Дієслова теперішнього або минулого часу доконаного виду іноді вживаються замість майбутнього: Завтра ми їдемо на екскурсію. Я пішов до школи: там буде цікавий вечір.

Таке вживання властиве розмовному мовленню, воно підкреслює впевненість у тім, що дія відбудеться.